У кожному підприємстві має бути забезпечений точний та достовірний облік запасів, які використовують в його господарській діяльності. У процесі своєї діяльності практично будь-яке торговельне підприємство несе витрати з доставки товарів до місця їхнього зберігання чи реалізації. Такі витрати мають назву транспортно-заготівельних  (ТЗВ).

З огляду на формулювання п. 9 П(С)БО 9, до ТЗВ відносять такі витрати:

– витрати на заготівлю запасів;

– оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи та транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їхнього використання, включаючи витрати із страхування ризиків транспортування запасів.

Цей перелік надто укрупнений, і з нього важко зрозуміти, які саме статті витрат включають до ТЗВ. Більш предметно склад ТЗВ для виробничого підприємства наведено в п. 20 Методрекомендацій № 373. Відповідно до цього документа до ТЗВ можуть бути віднесені такі витрати:

1) оплата тарифу (фрахту) за перевезення та розвантаження-навантаження вантажів залізничним, водним, автомобільним або повітряним транспортом (за умови, що такі витрати покладають на покупця);

2) провізна плата з усіма додатковими зборами (крім штрафних санкцій), якщо такі витрати покладають на покупця;

3) витрати на протипожежну та сторожову охорону при транспортуванні запасів до покупця транспортом (за умови, що такі витрати покладають на покупця);

4) витрати з доставки та розвантаження на складах підприємства запасів, що надійшли (крім оплати праці постійних складських працівників, яка належить до витрат на утримання заводських складів).

Для включення до складу ТЗВ потрібно чітко позначити, що такі витрати належать саме до запасів, що доставляють у підприємство. Тоді до ТЗВ можуть бути віднесені витрати з розвантаження, оплачені:

– стороннім підприємствам;

– власному персоналу, який одержує окремо оплату за розвантаження запасів.

А от амортизацію внутрішньозаводського транспорту та вантажно-розвантажувальних механізмів, комунальні витрати на утримання відповідних приміщень, оплату праці вантажників та інших складських працівників, зайнятих на навантаженні-розвантаженні запасів різного призначення, вочевидь до ТЗВ не відносять. Такі витрати згідно з п. 20 Методрекомендацій № 373 включають до складу адміністративних витрат;

5) витрати з утримання спеціальних заготівельних пунктів, складів та агентств, організованих підприємством у місцях заготівлі (закупівлі) запасів;

6) кошти, витрачені на відрядження з безпосередньої заготівлі запасів і доставки (супроводження) їх на склади підприємства з місць заготівель, зокрема відрядні витрати водіїв і вантажників підприємства з доставки вантажів від постачальників.

Водночас не включають до складу ТЗВ:

1) витрати на утримання відділів постачання (інших відділів (служб) підприємства з аналогічними функціями підприємства, що займаються забезпеченням, запасами). До цієї групи включаються, зокрема, витрати на амортизацію приміщень, зайнятих відділом постачання й іншими службами, пов’язаними із заготівлею запасів; комунальні витрати на утримання відповідних приміщень, послуги сторонніх організацій, пов’язаних з постачанням (зокрема послуги зв’язку). У Методрекомендаціях № 373 ці витрати зараховано до адміністративних витрат;

2) суми ввізного мита, суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання та підвищення якісних технічних характеристик запасів; втрати й нестачі запасів у межах норм природних втрат, виявлені при оприбуткуванні придбаних запасів, що виникли під час їх транспортування (ці витрати включаються до первісної вартості запасів як окремої складової);

3) витрати на відрядження, пов’язані з погодженням технічних умов та оформленням договорів на постачання запасів.

Покупець може одержувати товар на різних умовах, зокрема вартість доставки запасів може бути:

1) включено до ціни товару;

2) установлено понад ціну товару;

3) покладено на покупця.

Очевидно, що витрати на перевезення товару, які покладаються на продавця (перший і другий вид із зазначених витрат), відносяться у продавця до витрат на збут.

У покупця витрати, які включаються до ціни товару, не відносяться до ТЗВ. Такі витрати є повноцінною складовою первісної вартості запасів і відносяться до статті «суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю)».

Витрати другої та третьої груп можуть уважатися ТЗВ.

Перевезення власним транспортом

Якщо покупець доставляє придбані запаси власним транспортом, він несе певні витрати, зокрема витрати на оплату палива; зарплату водіям, експедиторам, заготівникам; єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з такої зарплати; амортизацію транспорту, задіяного в перевезенні запасів тощо.

Зазначені витрати також зараховуються до ТЗВ, що підтвердив Мінфін у листі від 14.03.2005 р. № 31-04200-30-10/3778, а також у Методрекомендаціях № 373.

Іноді власним транспортом перевозяться як придбані запаси, так і продані покупцям. У таких випадках потрібно розмежувати витрати між позначеними видами перевезень: витрати першого виду вважаються ТЗВ, другого – витратами на збут.

Якщо на підприємстві калькулюється собівартість допоміжних підрозділів (у цьому випадку транспортного цеху), витрати розподіляються між статтями згідно з калькуляцією транспортних послуг.

У тому випадку, коли собівартість окремо не калькулюється, у положенні про облікову політику підприємства слід установити критерії розподілу позначених витрат.

Приміром, витрати на паливо й амортизацію транспорту можуть бути розподілені між ТЗВ і збутовими витратами пропорційно до кілометражу, зазначеного в первинних документах.

Тут варто зауважити, що раніше для цілей обліку транспортної роботи оформлявся в обов’язковому порядку дорожній лист. Наразі дорожній лист уже не значиться в переліку документів, потрібних під час перевезення товарів, у Правилах № 363 і в Законі № 2344. У зв’язку з цим зараз оформляти дорожній лист не обов’язково, що підтверджують й офіційні органи (див., приміром, листи Міністерства інфраструктури України від 25.07.2013 р. № 8312/25/10-13, Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України від 18.04.2013 р. № 4/3-4759, Державної служби статистики України від 23.07.2013 р. № 05.2-8/107).

Водночас цей документ украй бажаний для обліку роботи водія та списання палива як в управлінських, так і в облікових цілях. Тому суб’єкти господарювання на практиці використовують дорожній лист, який зараз можна скласти в довільній формі, але з урахуванням обов’язкових реквізитів первинного документа, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону № 996.

Заробітну плату водіїв та експедиторів з урахуванням єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування можна розподілити пропорційно до часу, витраченого на відповідні поїздки.

Щодо податкового обліку, то згідно з п. 138.6 ПКУ, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їхнього придбання, з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Згідно ж із п. 138.4 ПКУ, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. З погляду технології обліку зазначимо: оскільки суми ТЗВ, понесених протягом місяця до його завершення, як правило, є невідомими, списання ТЗВ доцільно здійснювати після закінчення звітного місяця  на підставі аналізу кореспонденції рахунків, за напрямами списання запасів (переданих у виробництво, проданих, використаних у капітальному будівництві, ремонті, на адміністративні або збутові потреби тощо).

Наталія Данилюк, головний бухгалтер мереж “Наш Край”|SPAR

За матеріалами https://spar.ua/