Бухгалтерський та управлінський облік мають багато спільних рис:  використовують загальну інформаційну систему, зокрема для обліку витрат; дані бухгалтерського обліку використовують для ухвалення управлінських рішень, а дані управлінського обліку можуть бути вихідною базою для розрахунків.

На перший погляд – ніби про одне і те ж. Але задачі різні.

Управлінський облік призначений для розв’язання таких основних задач:

• забезпечення керівництва підприємства інформацією про очікувані результати бізнесу;
• відображення результатів роботи окремих напрямків бізнесу, незалежно від того, як ці напрямки розподілені між юридичними особами, що входять у бізнес;
• відображення результатів роботи структурних підрозділів (центрів фінансової відповідальності – ЦФВ) . ЦФВ можуть бути відділи, цехи, юридичні особи;
• здійснення контролю витрат шляхом їх обліку за видами  та центрами формування;
• накопичення статистичних даних про доходи і витрати підприємства для виявлення загальних тенденцій;
• здійснення планування і контролю виконання бюджету як окремими центрами витрат, так і бізнесом у цілому;
• порівняння фінансових показників з аналогічними показниками конкурентів для визначення ринкової позиції підприємства.

Отже, у загальному можна сказати, що управлінські дані уточнюють, доповнюють, коригують уже отримані дані бухгалтерського обліку. Різновидом управлінських звітів може бути консолідація різних форматів звітності. Тобто якщо бізнес є різноплановим і використовує для різних напрямків різні системи оподаткування, управлінський облік дасть змогу отримати цілісну картину ведення бізнесу.

Управлінcький облік надає своєчасну об’єктивну інформацію керівництву підприємства, за допомогою якої можна швидше та ефективніше досягти певних стратегічних цілей. Тобто користувачами управлінського обліку є внутрішні користувачі,  на відміну від бухгалтерського обліку, де інформація призначена для зовнішніх користувачів, наприклад, для податкових органів.

Управлінська звітність формується з розподілом на центри фінансової відповідальності. Узагальнення всіх даних в одному звіті не дає можливість менеджерам оцінити якість роботи конкретного підрозділу чи працівника.  Своєю чергою управлінські звіти не обмежені у кількості центрів формування звітних даних.

Показники управлінського обліку не є уніфікованими. Кожен управлінець вправі придумати свій показник, який буде найповніше характеризувати ефективність діяльності саме його підприємства чи його напрямку роботи. Хоча типові загальноприйняті  показники теж мають значне застосування. Також не обмежується система ведення управлінського обліку. Якщо раніше управлінський облік часто вівся за допомогою електронних таблиць, то тепер ІТ-спеціалісти пишуть спеціальні управлінські програми, «заточені» під специфіку різних видів бізнесу. Крім того, кожне підприємство може виділити для себе специфічні види доходів та витрат, які, як правило, не відокремлюються в бухгалтерії. Також можна як завгодно глибоко розгортати складові кожної статті витрат як по вертикалі (на підвиди доходів та витрат), так і по горизонталі (по центрах формування доходів та витрат).

Дані управлінського обліку можна пришвидшити у часі, тоді як бухгалтерська звітність формується у суворо визначені терміни. Часто у прийнятті управлінських рішень використовують метод прогнозування результатів діяльності. До того ж якщо підприємство має вже напрацьовану історію статистичних даних, використовуючи ці дані та різні методи моделювання, можна отримати прогноз результатів з мінімальними відхиленнями. У бухгалтерському обліку прогнозування показників не використовують.

 Крім фінансових показників, управлінські звіти можуть містити якісні показники, як-от сума реалізованої продукції на одного працівника підприємства на рік. Управлінська звітність може доповнюватися показниками фондовіддачі, рентабельності, оборотності товарних запасів, окупності інвестицій.

Зростання масштабів бізнесу, ускладнення його організаційної структури, спричиняє необхідність передачі частини повноважень щодо прийняття певних рішень, зокрема і щодо управління витратами, на різні рівні управління. Водночас отримання менеджерами права приймати управлінські рішення зумовлює їх нести відповідальність за отримані внаслідок прийняття цих рішень результати.

Центр відповідальності – це сфера (сегмент) діяльності, у межах якої встановлено персональну відповідальність менеджера за показники, які він має контролювати. Управління за центрами відповідальності – це система управління, яка забезпечує планування, моніторинг, оцінювання, контроль і регулювання діяльності кожного центру відповідальності. 

Формування системи управління за центрами відповідальності передбачає: визначення загальної мети діяльності підприємства та його проміжних завдань; виділення в організаційній структурі підприємства центрів відповідальності; розробляння бюджетів для кожного центру відповідальності; розробляння моделі формування звітності центрів відповідальності; оцінювання діяльності центрів на основі аналізу бюджетних і звітних даних та прийняття відповідних управлінських рішень.

Центри відповідальності формуються за принципами:

• кожен центр має очолювати керівник, який відповідає за результати його діяльності;
• деталізація інформації при виділенні центрів відповідальності має бути достатньою для аналізу їхньої діяльності, проте не надмірною;
• для кожного центру має бути визначений основний показник, призначений для вимірювання ефективності його діяльності;
• система стимулювання працівників підприємства (мотиваційні виплати) має бути пов’язана з ефективністю діяльності центрів відповідальності.

Отже, управлінський облік є детальнішим та інформативнішим за бухгалтерський, але водночас він базується на даних бухгалтерського обліку.

Наталія Кондратюк, фінансовий директор мереж “Наш Край”|SPAR

За матеріалами ресурсу https://spar.ua/