Якщо відкинути століття слов’янських монархій і неусвідомленого, а часом невиправданого управління збутом алкоголю, то можна сказати, що в системі державних інститутів і їх влаштування термін «алкогольна політика» зародився на початку 60-х років ХХ століття. Отримуючи все більшого поширення і значення, алкогольна політика держави почала розглядатися як потенційний інструмент для досягнення тих чи інших цілей. Заходи алкогольної політики добре зарекомендували себе в світі.

Ці заходи в першу чергу спрямовані  на зменшення доступності алкоголю. Цю нелегку задачу, як правило, вирішують наступним чином: підвищенням мінімальної ціни, обмеженням пунктів продажу, скороченням часу, протягом якого можна купити спиртне, підвищенням віку, починаючи з якого дозволяється придбання спиртних напоїв.

В Україні ці кроки за здоров’я суспільства доводиться поєднувати з боротьбою проти продажу нелегального або недоброякісного алкоголю. Важливою складовою в системі алкогольної політики вважається встановлення так званих мінімальних роздрібних цін (МРЦ) на алкогольну продукцію. В Україні цей інструмент існує досить давно. І слід визнати, що існує досить бурхливо та закручено: що тільки не відбувалося за цей час в історії МРЦ – їх то знижували, то підвищували, то скасовували, та знову повертали і знову – підвищували і знижували.

Аналізуючи коментарі учасників ринку за існування мінімальної ціни на алкоголь зарекомендували себе не тільки як спосіб боротьби з нелегальними алкогольними напоями, але і як надійний помічник наповнення місцевих і державного бюджету України. МРЦ на пляшку спиртного розраховується з урахуванням всіх витрат на виробництво, збут і сплату податків в повному обсязі з виробленої продукції і створює бар’єр для входу в роздріб нелегального продукту.

Інформацію про функціонування МРЦ на алкоголь, можна з точністю стверджувати – інструмент цей є дискусійним.

 Уряд кожної країни регулює ринок алкогольної продукції в залежності від законодавчого поля, алкогольної політики, історичних особливостей, а також економічних реалій і стратегічних цілей.

 Спроби контролю поширення алкоголю в різних країнах проходили свій шлях розвитку, але існують основні загальні методи: економічний, формальний і неформальний контроль.

Економічний – це контроль ціни алкоголю;

формальний контроль – це ліцензійні закони;

неформальний контроль – це сформовані в певному суспільстві традиції, моральні уявлення про час і кількості вживання алкоголю. Напевно, кожен, хто знайомий з ситуацією в Україні, розуміє, що покладатися на традиції не доводиться, закони не працюють, в результаті залишається єдиний доступний інструмент – МРЦ.

Наталія Михайлова, категорійний менеджер мереж “Наш Край”|SPAR

За результатами ресурсу https://spar.ua/